Ви знаєте що є ще одна українська особлива річ на рівні з вишиванкою, яка також містить в собі важливий код нації? Це - гердан!
Гердан та інші українські традиційні прикраси з бісеру внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Відповідний наказ підписаний 12 липня 2023 року.
Назва цієї особливої прикраси походить від тюркського слова gerdan — «шия». Це вказує на те, що прикраса призначалась для носіння на шиї. Ця неймовірна річ з давньою історією зараз в Україні знову стає дуже популярною. На основі стародавніх прикрас та фотокарток дослідники музею Івана Гончара зробили висновок, що гердани з’явилися на українцях у кінці 18 століття. Квіткові та геометричні орнаменти були дуже популярними у той час. Найдавнішим способом виготовлення ґерданів було нанизування бісеру на волосінь (волосся з кінського хвоста) або міцну нитку, кінчик якої замочували у віск.
Можливо ви чули що підбори спочатку були принадою саме чоловіків, а не жінок? Ось з герданами така ж історія. Першопочатково ці прикраси були створені для чоловіків. Вигляд цього аксесуару ніс в собі інформацію про статус чоловіка: чим пишніший, ширший, виразніший ґердан – тим поважніший господар.
Cаме стрічкові ґердани були переважно у жінок. Їх пов’язували на шию або голову.В один святковий образ українки могли бути додані від двох до десяти аксесуарів. З наче дуже різних прикрас вони створювали неймовірної краси ансамблі, які окрім естетичної краси мали захисну силу. Завдяки яскравому кольору або вплетеному дзеркальцю бісерні прикраси відвертали увагу людей від їх господаря або господарки, що наче б то захищало людину від вроків. Також не менш важливим у бісерних прикрасах було те, що вони були ще й тогочасним паспортом за яким можна було визначити звідки їх власник. Кожен регіон України мав свій унікальний орнамент та кольорову гаму.
До 1960-тих років у селі Нижній Рожанці, що на Львівщині, в останній день весілля голову молодої пов’язували бісерною стрічкою — “молодицею”, поверх якої накладали хустку. Таке обрядове дійство символізувало “замолодичення”. Ґердан і хустина засвідчували новий громадянський стан, в який перейшла дівчина.
У 20-тому столітті на Галичині існував ще один нетиповий звичай. На забавах перед Великодніми святами дівчата вішали на хлопців котильони (прикраси, які створюються тією ж технікою, що й ґердани). Так вони виражали симпатію до хлопця і запрошували на танець. Опісля молодик мав частувати дівчину., щоб віддячити їй за таку честь. Особливо весело було тим чоловікам, на яких вішали кілька котильйонів.
Дослідженням бісерних виробів українців займався навітьІван Франко. В свій час він дуже захопився дослідженням бісерного ткацтва. Гердан як і вишиванки передавався у спадок. Яскравим прикладом цього є прикраса сім’ї Лесі Українки. На фото можна чітко побачити, що намисто на шиї Олени Пчілки та Лесі Українки ідентичне. Нині ж українські майстрині відтворюють його і продають у своїх магазинах.
Червоним чоботами розтоптані українські прикраси можливо досі лежать в українському ґрунті. Більшість регіонів країни через заборону всього національного втратили разом зі святковою одежиною і витончені ґердани, силянки, пацьорки і все, що любили. Від початку повномасштабного вторгнення відчувається тотальна потреба у відродженні свого, рідного, незалежного. Особисто мені дуже дивно що я за 25 років ніколи не чула вагомої інформації про важливість та історію такої неймовірної спадщини. Для мене відкриття світу герданів почалось з випадкового відео у стрічці соцмереж. Я вважаю що про ці прикраси мають знати більше людей і ми, як майстрині, маємо поширювати цю частину історії. Тим паче зараз це як ніколи важливо. Бо це одна з особливих та важливих цеглинок самоідентичності нашої нації! І мене дуже тішить що зараз гердани отримали нове життя і стають популярними серед українців знову.
Джерела:
- Стаття «Давнє, але не забуте: феномен ґердану в українській культурі», Остап Микитюк
- «Секрети українського ґердана», Обереги
- Архівні фотокартки та історичні факти взяті з книги Олени Федорчук “Українські народні прикраси з бісеру”
